Американський фізик і інженер-електрик Джон Бардін народився 23 травня 1908 року в м. Медісон (штат Вісконсін) у родині Чарльза Р. Бардіна, професора анатомії та декану медичної школи при Вісконсінському університеті, і Елсі Хармер. Після смерті матері хлопчика в 1920 р. (йому було 12 років) його батько одружився із Рут Хеймс.

Джон Бардін навчався кілька років в університетській вищій школі в Медісоні, яку закінчив у 1923 році. Після чого він вступив на факультет електротехніки в університеті Вісконсін, на якому багато уваги приділялося математиці та фізиці. Під час навчання на старших курсах Джон Бардін працював в інженерному відділі "Вестерн електрик компані", а в 1928 році одержав ступінь бакалавра з електротехніки. Він продовжив навчання в університеті, працюючи асистентом по електротехніці 2 роки над проблемами прикладної геофізики та випромінюваннями антен. У цей час він познайомився з квантовою теорією професора Ван Влека.

Бардін став послідовником одного із своїх керівників, американського геофізика Лео Дж. Пітерса і поїхав до  Пітсбургу (штат Пенсільванія), де в компанії Gulf Research Laboratorіes протягом трьох років (1930-1933) брав участь у розробці нової методики, яка дозволила, аналізуючи карти гравітаційної та магнітної напруг, визначити ймовірне розташування нафтових родовищ.

Усвідомлюючи, що йому цікавіше займатися чисто, ніж прикладною наукою, Бардін звільняється з Gulf Research у 1933 році, щоб почати наукову працю по математичній фізиці в Прінстонському університеті. Тут, під керівництвом професора Еугена П. Вігнера, він вперше зацікавився фізикою твердих тіл. До того як він остаточно сформулював свою тезу щодо теорії роботи виходу металів, йому запропонували членство в Науковому товаристві при Гарвардському університеті. Там Бардін разом із професором Ван Влеком три роки працював (1935-1938) над проблемами когезії та електричної провідності в металах, а також провів деяку роботу щодо вивчення рівня щільності атомарного ядра. Науковий ступінь доктора наук Бардін одержав у 1936 році в Прінстоні.

З 1938 по 1941 р. Бардін був доцентом фізики в університеті Мінесоти, а з 1941 по 1945 працював фізиком у Naval Ordnance Laboratory (військово-морська артилерійська лабораторія) у Вашингтоні, де вивчав магнітні поля кораблів (це було необхідно для виготовлення торпед, а також боротьби з ними). Після війни наприкінці 1945 року він приєднався до наукової групи по дослідженню твердих тіл у Bell Telephone Laboratorіes і проробив там до 1951 року, після чого був призначений професором електротехніки та фізики в університеті Іллінойс. З 1959 року також працював у Центрі фундаментальних досліджень при університеті.

Починаючи з 1945 року, основними сферами досліджень були електрична провідність у напівпровідниках і металах, властивості поверхонь напівпровідників, теорія надпровідності і розщеплення атомів. У 1975 році Бардін і двоє його колег Д.Н. Купер і Дж.Р.Шриффер запропонували перше успішне пояснення надпровідності. Далі його дослідження були присвячені подальшому розвиткові і застосуванню теорії.

Член Американського фізичного співтовариства, з 1954 по 1957 був членом Ради, а також редакційної колегії The Physіcal Revіew і Revіews of Modern Physіcs. З 1959 по 1962 був членом Наукового консультативного комітету при Президентові Сполучених Штатів Америки.

У 1954 році був обраний членом Національної академії наук. Був нагороджений медаллю Стюарта Боллентайна інституту ім.Франкліна (Філадельфія, 1952 рік) і медаллю Джона Скотта міста Філадельфії (1955 рік), обидві нагороди були отримані разом з доктором У.Г.Бреттейном. У 1955 році одержав приз імені Баклі від Американського фізичного співтовариства і став почесним доктором наук Юніонського Коледжу і Вісконського університету. У 1962 році одержав нагороду імені Фрітца Лондона за працю з фізики низьких температур.

Бардін одружився із Джейн Максвелл у 1938 році. У них було троє дітей, Джеймс Максвелл, Вільям Ален і Елізабет Енн.

У 1972 році Джон Бардін став лауреатом Нобелівської премії. Помер 30 січня 1991 року.